ЗДО 28, центр Софії Русової
Інформаційно-методичні матеріали з інклюзивної освіти
Вашій дитині поставили діагноз розлади аутистичного спектра (РАС), або аутизм. Це важливий поворотний момент у вашому житті.
"Перші сто днів" - це посібник, який допомагає сім’ям дітей, яким тільки встановили діагноз розлади аутистичного спектра у критичний період після діагностики. Комплект містить основну інформацію про аутизм та його симптоми, поради щодо діагностики, інформацію про терапію та лікування, таблиці, які допоможуть батькам організувати своє життя, перелік ресурсів.
У підручнику висвітлено досягнення науки, перспективи практики і проблеми аутології – розділу корекційної педагогіки і спеціальної психології, присвяченого вирішенню питань розвитку, навчання і соціалізації дітей з аутизмом. Розкрито сучасні медико-психолого-педагогічні і нейропсихологічні підходи до вивчення розладів аутичного спектру (РАС).
Висвітлено систему інтенсифікації корекції розвитку дітей з РАС: різновиди підходів; дорожню карту аутологічної допомоги; методики корекції соціально-емоційного і комунікативномовленнєвого розвитку дитини з РАС.
Посібник присвячено вирішенню питання ранньої психологічної допомоги дітям з розладами аутистичного спектра. У ньому обгрунтовано актуальність даної проблематики, проаналізовано досвід становлення системи раннього втручання в інших країнах, а також вітчизняний. Окреслено психологічні особливості дітей раннього віку з аутизмом та намічено шляхи допомоги. Розглянуто вплив родини на виховання дитини раннього віку з аутизмом.
Коли біль не має обличчя: що потрібно знати про біль в аутизмі
Уявіть собі ситуацію: дитина впала, роздерла руку до крові — але не плаче. Ніхто не звертає уваги, доки вихователька чи мама не помітить плямку крові. Чи справді дитині не боляче? У випадку з дітьми з аутизмом відповідь часто неочевидна.
Сучасна наука чітко вказує: чимало дітей в спектрі мають значні труднощі з вираженням болю. За даними досліджень, близько 50–60 % аутичних людей мають алекситимію — їм складно розпізнати і пояснити власні відчуття. Їхній біль часто залишається «всередині», не переходячи у вираз обличчя, сльози чи прохання про допомогу. Це не тому, що вони не відчувають болю, а тому, що їхній мозок і тіло не завжди працюють у звичному для нас ритмі.
У більшості з нас — реакція на біль автоматична: обличчя скривлюється, голос стає тривожним, з’являється плач або стогін. У дітей з аутизмом ці реакції можуть бути згладженими або навіть відсутніми. Через порушену інтероцепцію (внутрішнє відчуття сигналів тіла) біль сприймається інакше, а часом — із затримкою. Це означає, що навіть гострий фізичний біль може не викликати негайної зовнішньої реакції.
Наслідки цього — серйозні. Дітям не вірять, коли вони кажуть, що їм боляче. Медики пропускають симптоми, бо не бачать звичних проявів. Батьки або вихователі можуть не звернути увагу, якщо немає явної зміни у поведінці. Це призводить до запізнілої допомоги, хронічного болю і навіть до серйозних ускладнень, яких можна було б уникнути.
Виходить парадокс: біль є, але він невидимий. І доки ми оцінюємо стан дитини лише за обличчям, ми ризикуємо пропустити щось справді важливе. Потрібно змінювати підхід: починати вірити словам, спостерігати за змінами поведінки, ритму, апетиту, реакцією на дотики чи змінами у грі. Якщо дитина замкнулась, стала дратівливою, неспокійною чи занадто тихою — це може бути ознакою болю.
Звісно, ключова роль тут належить дорослим — батькам, вихователям, медичним працівникам. Нам потрібно навчитися не лише дивитися, а й бачити. Це означає бути уважними до того, що не кричить: легке морщення чола, нова хода, відмова від рухливих ігор або нетипова мовчазність можуть бути «мовою болю» для дитини з аутизмом.
Дуже важливо говорити з дитиною про тілесні відчуття простою мовою. Навіть якщо вона не відповідає словами, можна запропонувати на вибір — показати на малюнок, обрати піктограму, торкнутись певного місця. Для дітей, які мають труднощі з мовленням, такі альтернативні способи комунікації іноді — єдиний місточок до того, аби бути почутими.
У багатьох країнах уже впроваджують спеціальні шкали болю, адаптовані під дітей з аутизмом. Наприклад, не шкала від 0 до 10, а вибір між малюнками чи знайомими ситуаціями: «Це так болить, як коли вдарився об стіл?» або «Це більше схоже на укол, чи на те, коли голова дуже болить?» Подібні описи допомагають дітям точніше висловити свій стан і уникнути непорозумінь.
На рівні закладів освіти, особливо дошкільних, важливо проводити тренінги для педагогів: як розпізнати біль у дітей з аутизмом, як реагувати, коли сигнал неочевидний, як підтримати родину в момент хвороби чи болю. І не менш важливо — будувати довіру: щоб дитина знала, що її почують, навіть якщо вона скаже про біль не криком, а мовчанням.
Біль у дітей з аутизмом існує. Він може бути сильним, затяжним, важким — і водночас непоміченим. І саме ми, дорослі, маємо стати тим інструментом, який зуміє його розпізнати і вчасно допомогти.
Як допомогти дитині з аутизмом, коли біль не має голосу?
Діти з аутизмом часто інакше відчувають і виражають біль. Вони можуть не плакати, не просити про допомогу, не показувати звичної міміки. Це не означає, що болю немає. Це означає, що потрібна інша увага — більш глибока, спостережлива і чуйна. Ось що важливо памʼятати кожному дорослому — незалежно від ролі:
1. Вірте словам, а не лише виразу обличчя.
Якщо дитина каже, що їй боляче — вірте, навіть якщо вона не виглядає засмученою чи не плаче. Аутичні діти можуть мати знижену міміку або нестандартну реакцію на сильні відчуття.
2. Звертайте увагу на нетипові ознаки болю.
Біль може проявлятись через дратівливість, надмірну тихість, зміну рухів, відмову від дотику, роздратування, порушення сну чи апетиту. Це важливі сигнали, навіть якщо дитина не озвучує їх словами.
3. Не очікуйте «типової поведінки».
У дитини може не бути сліз або крику навіть при сильному болі. Це не означає, що з нею все гаразд.
4. Ставте прості, конкретні запитання.
Запитуйте не «Ти хворієш?», а «Тобі боляче? Покажи, де? Це як коли ти вдарився об стіл?». Використовуйте картинки, піктограми, знайомі приклади. Навіть діти з мовленнєвими труднощами можуть відповісти, якщо дати їм зрозумілий вибір.
5. Не ігноруйте поведінкові зміни.
Раптова апатія, уникання руху, агресія, мовчання або небажання гратися можуть свідчити про фізичний дискомфорт або біль.
6. Не списуйте все на «особливості розвитку».
Медичні симптоми мають оцінюватися об’єктивно. Не припускайте, що «так буває через аутизм» — дитина може хворіти так само, як і будь-яка інша.
7. Створюйте довірливий контакт.
Дитина повинна знати, що її почують, навіть якщо вона говорить незвично або не одразу. Це формує безпечне середовище і знижує рівень стресу.
8. У разі сумнівів — перевіряйте об’єктивно.
Якщо є підозра на біль чи дискомфорт, краще провести обстеження: виміряти температуру, пульс, тиск або зробити УЗД. Не покладайтеся лише на зовнішній вигляд.
9. Працюйте як команда.
Педагоги, медики, батьки та асистенти мають обмінюватися спостереженнями. Разом ви зможете помітити зміни, які окремо могли би залишитися поза увагою.
10. Пам’ятайте: біль дитини не зникає від того, що його не видно.
Наша задача — створити умови, в яких кожна дитина, незалежно від особливостей сприйняття, отримає підтримку, розуміння й допомогу вчасно.
"Діти дощу"-
хто вони?
АБО ЩО ВИ ЗНАЄТЕ ПРО АУТИЗМ?
Поруч із нами ростуть незвичайні діти, їх називають «дітьми дощу»: вони грають з предметами не так, як більшість, вони радіють іншому. Для них не існує норм і правил, звичних для нас, їм незрозуміло і нецікаво те, що роблять звичайні дівчатка та хлопчики. У всьому світі блакитний колір є символічним кольором для людей з аутизмом. У них свій, закритий для сторонніх світ, але їм дуже потрібна наша допомога, підтримка і розуміння.
Світ дітей з особливими
потребами
Важливо навчити дитину з самого малечку не засуджувати інших, не боятися «особливих» дітей, вміти співчувати.
Як пояснити, чому деякі діти змушені сидіти у візочку і не можуть бігати, а дехто навіть не може говорити чи бачити?
Як навчити дітей розуміти, що відчувають і яким бачать світ люди з особливими потребами?
Як донести думку про те, чому важливо спілкуватися і підтримувати таких людей?
Мультфільм "Мотузки" - це красива історія про рівність, солідарність, дружбу і дитячу мудрість, якій варто повчитися навіть дорослим.
Як "бачать" світ незрячі люди?
Не фізичні порушення створюють обмеження, а умови життя, які може запропонувати суспільство людям з інвалідністю. Рівні можливості досяжні лише в тому суспільстві, де немає дискримінації осіб з інвалідністю словами й діями інших людей.
Чудовий короткометражний мультфільм про маленьку незрячу дівчинку, який показує, як сприймають світ люди з вадами зору.
У короткометражці навмисно посилений звук з метою продемонструвати той факт, що такі люди чують набагато чіткіше, ніж зрячі. А ще діти дізнаються про помічників особливих людей: чарівну паличку і собаку-поводиря.